Футбол нам нагадує про щось дуже важливе...

Доки ми спостерігаємо за незграбними та страхітливими рухами США у світовій політиці, котрі остаточно руйнують чинний світопорядок, на футбольній ниві трапилось щось зовсім протилежне. Чудову та величну Америку на мить повернули у реальність. Це знову футбол — у всій своїй красі.

photo: Pixabay

Почалось усе зі слів головного тренера американців Маурісіо Почеттіно, котрий на передматчевій прес-конференції сказав, що «хоче знищити Панаму». Так, саме так: destroy і ніяк інакше. Додаток «на футбольному полі, звісно» не сильно врятував ситуацію. Здавалось би, звичайна тренерська зухвалість. Але ж як вона наклалась на сучасний контекст! Велика і прекрасна USMNT (так в США називають збірну) іде на поле знищувати суперника. Доводити свою велич. Дуже вже перегукується із політикою.

На щастя, у футбол не говорять, а грають. На 94-й хвилині Панама забила єдиний гол матчу і вся магія, вся велич, вся балаканина вмить розвіялась. Бо футбол, як виявилось, досі працює за правилами. Це у політиці можна все, якщо дуже кортить. Тут же все по-старому: є м’яч, є суперник, є звичні прості правила. Одними словами нічого не вдієш. І це повертає нас до теми цінності нашої улюбленої гри.

Ми дуже звикли применшувати значення футболу, вишукувати у ньому різні огидні дрібниці. Звикли казати, що футбол вже не той. Дехто й каже, що футбол вже помер. Що сучасна гра — то лише купи грошей і тінь колишньої слави. Але якраз цей футбол — такий корумпований, такий нечесний — дає чи не останній прихисток для мрії. Саме коли світ навколо нас сиплеться на дрібні шматочки, той сучасний футбол постає острівцем стабільності, здорового глузду та вже майже забутої нормальності.

Той же Почеттіно раніше сказав, що США можуть бути найсильнішими у футболі у найближчі 5-10 років. Можливо. Якщо грати на ігровій консолі, може вийде навіть швидше. Але ось проблема: футбол трішки більше схожий на реальність. Це саме він топить амбіції балакунів і винагороджує тих, хто працює. Скільки мільйонерів потужно вкладались у футбольні клуби, щоб задовольнити свої амбіції, а потім під не завжди приємні вигуки вболівальників продавали клуби і втікали від усіх жахіть цієї незрозумілої для них гри!

Незрозуміла вона якраз тому, що має правила. Це дуже старомодно та дуже ідеалістично за сучасними мірками.

Якщо вже мова про США, то хотів би ще звернути увагу на дуже цікаву деталь в організації спортивних змагань Штатів та європейського футболу. Як відомо, в Америці люблять закриті клуби для еліти: НБА чи НХЛ — це воно. Купка фінансово успішних франшиз, котрі створюють, цитуючи президента Трампа, гарне телевізійне шоу. Але цьому бракує глибини й автентичності. За ними потрібно йти якраз до нашого футболу: тут є й прозорі лігові піраміди, й велика увага до нижчих за рівнем змагань, і дух романтизму у кубкових турнірах, і виняткова залученість місцевих громад у маленьких клубах. І ще багато всього прекрасного — бо парадигма цінностей зовсім інша. Англійцеві краще промокнути до останньої ниточки дивлячись матч, де його команда зіграє 0:0 у матчі за 14 місце, ділячи стадіон із декількома сотнями таких же вболівальників, ніж на м’якенькому дивані дивитись відполіровану до блиску трансляцію чергової битви титанів, оточених подвійними рекламними щитами. Це все тому, що футбол з народження має інші цінності. Футбол не є шоу. Це забава, що культивує знайомі всім нам речі, котрі у сучасному світі чомусь редукуються. Тут є дух спільноти, співпереживання різних досвідів, взаємодопомога, патріотизм, жага ставати кращим, етика чесної праці... тут є місце для мрії. Точнісінько те, що світ поступово у нас забирає.

Ну якби можна було забити отой пізній переможний гол Росії, котра у прямому сенсі прийшла нас знищити! Ні, так не можна. В житті гинуть люди, в житті нам не гарантована перемога — хай би як тяжко й чесно ми працювали заради неї. Бо цей світ виростив не верховенство права, а верховенство сили. Беруть м’яч руками, кидають у сітку, а рефері зараховує. Такий-от світ.

Ось чому футбол зараз має таке значення. Він демонструє наявність правил. Так, може не у кабінетах ФІФА чи УЄФА, але на полі старі правила все ще діють. Скільки ми не говоримо про корупцію та занепад нашої гри, а вона все ще продукує казки, як ота з Панамою. Там ми бачимо віддзеркалення наших мрій та цінностей. Віддзеркалення того світу, який би міг бути навколо нас за наявності правил. Футбол часто ретранслює оту нашу глибоко заховану тугу за справедливістю та порядком. І хай сільський клуб в тій же Англії ніколи не добереться до фіналу Кубка країни, але сяйво Вемблі все ж помітно відблискує на ранніх стадіях турніру. З’являється відблиск Мрії. І ти вже сам тягнешся до неї так близько, як тільки здатен. А в тому протистоянні із собою стаєш кращим. Знову віднаходиш оті заховані перлинки, котрі так тішать у наш скрутний час: дух спільноти, дух чесної боротьби... Всі вони, виявляється, ще живуть. І хай ти не піднімеш над головою кубка, але знання, що десь усе ще функціонує по-чесному, є найдорожчим трофеєм.

...І от ти вже сподіваєшся, що й у твоєму житті надійде 94 хвилина — час, коли все стає на свої місця. І є надія. І ти борешся. І ти живеш.

Ось, мабуть, тому ми й досі любимо футбол.